Природне навчання або як навчаються діти

Джон Холт - видатний американський педагог і реформатор американської шкільної системи. Він розробив ряд альтернативних методик навчання, які успішно використовуються у всьому світі.

Джон Холт спостерігав за дітьми в природних для них умовах повної свободи, коли їх не контролювали вчителі. У цьому він відрізнявся від більшості дослідників у сфері педагогіки та дитячої психології. Він спостерігав за дітьми своїх родичів і друзів під час гри, за дітьми в школах під час уроків. У результаті ретельних досліджень він сформулював основні закономірності природного навчання дітей. Розглянемо докладніше головні педагогічні ідеї Джона Холта, представлені в книзі «Запорука дитячих успіхів».

Діти вчаться не тому, що знання знадобляться їм у майбутньому. Вони вчаться, повторюючи дії тих, хто їх оточує

Сучасна школа прагне дати дитині знання й розвинути навички, які принесуть їй користь колись у майбутньому. Але діти цікавляться тим, що відбувається зараз, а не в майбутньому. Вони хочуть робити щось на практиці безпосередньо зараз. Таким чином, вони теж готуються до майбутнього, але це не є їх головною метою, а всього лише побічний ефект.

Діти - прекрасні учні, тому що вони не вважають, що вони вчаться, вони вважають, що вони просто роблять ті чи інші речі. Вони хочуть спробувати все, що бачать навколо, але спочатку в них це погано виходить. День за днем вони роблять нові спроби та в результаті набувають необхідних навичок. Вони хочуть розмовляти, як дорослі, але спочатку вони не знають, як пов'язувати звуки в слова. Їх лепетання здається нам повною нісенітницею, але вони думають, що розмовляють. Дитина вчиться зв'язно говорити, коли батьки та інші люди розмовляють у її присутності, повторюють окремі слова й пояснюють їх значення, працюють з дитиною над її вимовою, поступово підвищуючи складність вправ.

Дорослішаючи, дитина бачить, як люди виконують різні дії й незрозумілим для свого оточення чином вибирає собі заняття. Вона починає читати, тому що бачить, як це роблять інші. Якщо батьки читають їй на ніч або протягом дня, вона розуміє, що це заняття цікаве. Дитина робить спробу читати ще до того, як її цього цілеспрямовано вчать батьки. Вона запам'ятовує окремі букви й пізнає їх у книгах. Вона може гортати сторінки книги в довільному порядку й вимовляти все, що спаде їй на думку. З точки зору дорослого це не читання, але дитина дійсно думає, що читає. Згодом вона починає впізнавати слова навіть у незнайомих їй реченнях, починає бачити зв'язок між звуками й буквами. Таким чином, дитина засвоює початкові навички читання.

Головними навичками, які засвоює дитина, вважаються вміння ходити, говорити й читати. Їх у дитини намагаються розвинути насамперед. Решту навичок у дитини розвивають вибірково, залежно від уподобань батьків.

Батькам здається, що дитина вчиться ходити, говорити або читати. Але, з точки зору дитини, вона вже ходить з того моменту, як зробила перший крок, і розмовляє з моменту перших вимовлених звуків. Дитина нічого не вчиться навмисно - вона просто виконує певні дії та щоразу робить це краще й краще.

У процесі навчання дитина переходить від загального до конкретного, а не навпаки

Цей факт є логічним наслідком того, що дитина вчиться робити щось, коли бачить, як це роблять інші. Вона вчиться виконувати всі дію відразу, а не частинами: намагається вимовляти цілі фрази, а не окремі звуки, тому що ніхто не розмовляє звуками. Вона хоче читати казки, а не запам'ятовувати буквений вираз звуків або правильно читати окремі слова. Одна з найбільших помилок, яку допускають сучасні школи - це розподіл загальних завдань на компоненти й навчання дитини окремих компонентів. При такій увазі до деталей загальне завдання здається чимось незначним і нудним. Діти засвоюють окремі навички (наприклад, учаться розуміти, як звуки відповідають буквам) природним чином у процесі виконання спільних завдань.

Діти вчаться на своїх помилках, помічаючи й виправляючи їх

Діти прагнуть не тільки робити те, що роблять ті, хто їх оточує, але й робити це правильно.

Вони не бояться намагатися робити те, що ще не вміють, і помічають власні помилки й неточності. Повторюючи дії знову та знову, вони намагаються з кожним разом виконувати їх краще і, таким чином, покращують свої навички.

Дорослі схильні виправляти дітей, указувати їм на помилки. Вони вірять, що це допомагає дітям краще оволодівати новими навичками. Але, роблячи таким чином, вони тільки дають зрозуміти дитині, що вона не може впоратися із завданням і батьки можуть зробити це краще.

Відчуваючи, що її оцінюють, дитина відчуває тривогу. Це заважає їй робити спробу виконувати нові дії. Вона може також відмовитися й від подальших спроб виконати дану дію, у якій батьки хочуть їй допомогти.

Намагаючись виконати будь-яку дію, дитина не повинна відчувати тривогу, тому що це не дає їй можливості засвоєння навички. Ніхто, крім дитини, не знає, коли вона готова робити помилки й виправляти їх.

Батькам не варто поправляти дітей, тому що вони самі прекрасно бачать свої помилки. Вони постійно намагаються поліпшити свої навички, але роблять це в найкращому для них темпі. Коли дитині дають свободу дій, не підганяють і не викликають у неї почуття тривоги, вона здатна сама побачити й виправити більшість допущених помилок.

Діти краще вчаться у старших дітей, ніж у дорослих

Маленькі діти бачать, у чому вони не настільки компетентні, як дорослі. Це може викликати в них почуття сорому та тривоги, навіть якщо дорослі їм на це не вказують. Батьки, які роблять усе добре, не завжди є кращим прикладом для дитини. Вона може подумати, що ніколи не зможе робити так само, і не варто навіть намагатися.

Тому діти краще вчаться у старших дітей, ніж у батьків. Наприклад, молодші діти, спостерігаючи за старшими, вчаться грати у футбол чи виконувати інші дії.

За допомогою уяви діти знайомляться з тим, чого не можуть випробувати на практиці

Численні дослідження свідчать про те, що уява відіграє важливу роль у розвитку пізнавальної сфери (зокрема, гіпотетичного мислення) в дітей. Крім того, вона допомагає дитині навчитися того, чого вона не може навчитися на практиці. Уява, таким чином, не веде дитину з реального світу, а допомагає їй адаптуватися.

Маленька дитина не може навчитися водити вантажівку, але у своїй уяві вона уявляє себе водієм. Такі фантазії мотивують її дізнаватися більше про вантажівки та про водіння. Вона може побудувати собі вантажівку з ящиків або стільців та імітувати реальну їзду на вантажівці. Граючи в ігри, засновані на уяві, дитина зазвичай вибирає ролі, які бачить у світі дорослих. Вони грають у мам і тат, водіїв, машиністів, льотчиків, лікарів, учителів і т. ін. У процесі гри вони максимально точно відображають свої ролі. Наприклад, діти, які грають у мисливців, уявляють себе сильними й відважними, вони підкрадаються до дрібних тварин і стріляють у них зі своєї іграшкової зброї. Вони дізнаються, що повинен відчувати мисливець, і розвивають реальні навички, якими він повинен володіти. Такі ігри захоплюють їх більше, ніж проста стрільба по мішенях.

Крім того, дитина з допомогою уяви засвоює те, що в реальному світі їй не дозволяють батьки.

Діти пізнають світ, вибудовуючи умоглядні моделі й застосовуючи до цих моделей нову інформацію

При взаємодії з навколишнім світом діти проявляють розумову активність. Вони прагнуть зрозуміти сенс речей. Діти - природжені дослідники, вони постійно висувають гіпотези й перевіряють їх, підтверджують, спростовують і розвивають їх на основі свого досвіду. Але мотивація до пізнання навколишнього світу повинна виходити від самої дитини, а не нав'язуватися тим, хто оточує. Наприклад, діти, яким дозволяють проводити вдома фізичні експерименти (що може призводити до безладу в кімнаті), краще засвоюють шкільний курс фізики, ніж ті, хто вчить фізику за підручниками.

Діти часто вибудовують умоглядні моделі на основі попередніх занять. На основі цих моделей дитина засвоює нові навички. Умоглядні моделі ґрунтуються на особистому досвіді, тому вони мотивують дитину. Якщо батьки або вчителі будуть використовувати подібні моделі для навчання дитини, це здасться їй неприродним.

Природне навчання й система освіти

У своїх роботах Джон Холт часто замислювався над питанням: як учителям стати більш ефективними. Він прийшов до висновку, що в процесі навчання дитині потрібно давати більше свободи. Свобода - це головна цінність у навчанні, і батьки, і вчителі повинні її поважати.

Діти часто не сприймають шкільну систему навчання, тому що вона обмежує їх самостійність і робить невпевненими в здатності самостійно досліджувати навколишній світ. Крім того, ні вчителі, ні однолітки - ніхто, крім самої дитини, не здатні зрозуміти її мотиви, умоглядні моделі й захоплення на той чи інший момент часу. Тому діти найкраще вчаться тоді, коли вони повністю контролюють процес або, іншими словами, можуть вільно займатися тим, що їх цікавить.